Понеділок, 02 листопада 2015 22:53

Мукачівський історичний музей

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

 Директор – Белеканич Михайло Іванович

Замок «Паланок»
т-н.: 4-40-96.

 

 

Природну красу Срібної Землі вдало доповнюють багаточисельні пам’ятки історії та архітектури. Поміж них чільне місце займає Мукачівський замок «Паланок» — древній велетень, що височить на кам’яній горі в південно-західній частині міста. Впродовж століть він був надійним захистом мешканців міста. Саме тут, у передгір’ї Карпат, перетинались торгові та військові стратегічні шляхи, що йшли із Заходу на Схід, з Півдня на Північ. Для охорони цих шляхів та захисту населення від різних завойовників й було закладено замок, який за час свого існування не один раз перебудовувався та вдосконалювався.Споруда замку вражає як своєю монументальністю, так і витонченою архітектурою. Його справедливо відносять до числа найбільш оригінальних середньовічних архітектурно-військових пам’яток Центральної Європи. Розташований замок на горі вулканічного походження, хоч існує легенда, що цю гору насипали підневільні люди у страшних муках. Від чого й пішла назва міста Мукачево.

Висота гори 188 м над рівнем моря або 68 м вище над долиною, в якій розташувалось місто. Замок займає площу 13930 кв.м. Забудова замкової гори розпочалася з її верху, де стояв замок у 14-15 століттях.

Поступово, починаючи з 16 століття, замок розширювався, забудовувались нижчі тераси гори, розбудова замку велася враховуючи потреби власників та фортифікаційні вимоги. З’являються споруди у 1569, 1591 роках, зовнішні укріплення під замковою горою. Згідно інвентаря 1603 року запроваджується Верхній, Середній, Нижній замки.

На початку 18 століття на четвертій терасі, ще на 10 метрів нижче, була збудована вежа для охорони воріт, а також дорога до замку по західному схилу гори. Ця дорога збереглася до наших днів, а вежа була зруйнована ще на початку 20 століття. На сьогоднішній день залишився тільки її фундамент. Весь замок і кожна його частина оточені кам’яними кріпосними стінами 3 — 3,5 м завтовшки, сухими ровами глибиною 10 -12 м, через які були перекинуті дерев’яні, колись підйомні мости. Охороняють замок 8 могутніх бастіонів, прибудованих у 18 столітті по кутках всіх трьох частин замку, на яких в давнину була розміщена артилерія.

Ворота в Нижній замок, де знаходилася сторожа, охороняють два могутні бастіони. Середній замок має чотири бастіони, великий двір, оточений дво-триповерховими будівлями, в яких розміщувалися казарми для гарнізону, арсенал, лицарський зал, кухні, комори. З північного боку двору колись стояв будинок коменданта, який був розібраний у другій половині 20 століття. Від нього залишився тільки фундамент. За ним височать кам’яні стіни 14 століття Верхнього замку, в який можна піднятися сходами зліва і справа. Зліва це сходи квадратної вежі кінця 18 століття, справа – це так званий «хід пастка», вирубаний під південно-східною вежею в кінці 17 століття.

Верхній замок колишня резиденція його володарів, має закритий з усіх сторін двір, дво-триповерхові будівлі колишні розкішні князівські палати 16-17 століття, три круглі вежі 14 століття, добудовані у 17 столітті, замкову каплицю 17 століття. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони. У південній частині двору знаходиться колодязь глибиною 85 метрів, воду з якого використовували до кінця 19 століття. За австрійськими джерелами 19 століття на глибині 71 м у колодязі вирубано кам’яні спіральні сходи, які закінчуються на рівні 1,6 м від дна нішами, одна у південному напрямку, друга – у північному. За легендою, з дна колодязя вів таємний підземний хід до берега Латориці.

Навколо замкової гори ще в 16 столітті був викопаний рів, який наповнювався водою із ріки Латориці. Пізніше, у 16 столітті, рів був укріплений дубовим частоколом паланком. Назва «Паланок» збереглася до наших днів, хоч сам рів і частокіл давно зруйновані.

Точної дати заснування нашого замку немає, але перші письмові згадки про нього датуються 11 століттям. Спочатку була побудована одна квадратна кам’яна вежа донжон на вершині крутої скелі. Вона не збереглася до наших днів. Належав замок спочатку угорським королям династії Арпадовичів, а з початку 14 століття династії Анжу: королям Карлу Роберту, Людовику Великому, Єлизаветі Анжуйській. Замок служив для охорони торгових і воєнно-стратегічних шляхів. В ньому знаходився постійний добре озброєний гарнізон на чолі з капітаном.

З 1396 по 1414 рік Мукачівським замком і домінією володів подільський князь Федір Корятович з роду литовських князів Гелимінасів. Він отримав їх у подарунок від угорського короля Жигмонда, якому був родичем, уступивши йому свої права на Поділля. Федір Корятович значно укріпив замок і перетворив його у свою резиденцію.

Протягом 15-16 столітть Мукачівський замок належав багатьом володарям, які його розбудовували. З 1629 по 1711 роки Мукачівським замком володіли сім’ї трансільванських князів династії Ракоці. Дердь І Ракоці перетворив замок у столицю свого князівства.

Після його смерті в 1648 році його вдова Жужанна Лорантфі продовжила реконструкцію замку. Вона споруджує Середній і Нижній замки, а також зовнішнє обороне кільце з водяним ровом і паланком. Про старання княгині нагадує кам’яна дошка, прикріплена до північної стіни Середнього замку. На ній напис: «Найсвітліша і високопоставлена княжна Трансільванії панна Жужанна Лорантфі цю будівлю клопоталася побудувати літа 1657». Перебудований у стилі французького воєнного інженера Вобана, замок набув вигляд типового середньовічного замку з високими вежами (колись їх було 14), і могутніми бастіонами. У 1624 році в Середньому замку над арсеналом був добудований другий поверх, який зв’язував західне крило замку з іншими будовами. На стіні коридору по сьогоднішній день зберігся напис на латині «ANNO DOMINI 1624» «Літа божого 1624».

У 1649 році в Мукачівському замку побували посланці гетьмана України Богдана Хмельницького, які вели переговори з Дьєрдем ІІ Ракоці про спільні воєнні дії проти Польщі.

Весною 1856 року посольство Богдана Хмельницького, очолюване Іваном Брюховецьким, підписало в Мукачівському замку з князем Дьєрдем ІІ Ракоці договір про спільні дії, який втілити в життя не дозволяли обставини, що склались на той час.

1658 року Дьєрдь ІІ Ракоці стає господарем Мукачівської Домінії і замку, отримавши їх у спадок від своєї матері Жужани Лорантфі. Та влітку 1660 року помирає від ран, які дістав у черговій битві з турками. Після смерті Дьєрдя ІІ Ракоці замком володіє його дружина Софія Баторі. Син Софії Баторі Ференц І Ракоці був одружений на Ілоні Зріні – дочці хорватського правителя. 1676 року Ференц І Ракоці помер на 31 році життя, залишивши на дружину п’ятирічного сина Ференца та чотирирічну дочку Іолану. Після смерті Софії Баторі у 1680 році замок успадкували діти Ференца І Ракоці. Але до їх повноліття господаркою замку була Ілона Зріні. На долю княгині випали важкі випробування.

З 1685 по 1688 р.р. вона мужньо обороняла замок під час найтривалішої з його облог (майже три роки), яку здійснили австрійські імператорські війська. Вся Європа слідкувала за подіями в Мукачеві. На стіні будови Верхнього замку у 1993 році був встановлений барельєф із зображенням княгині Ілони Зріні, а 2006 року на центральному бастіоні Верхнього замку встановлено пам’ятник цій мужній жінці.

Після капітуляції замку імператор Леопольд І наказав відбудувати його у відповідності з вимогами фортифікації того часу. Були знесені високі вежі і старий донжон. Замок набув вигляду низької фортеці з виступаючими бастіонами і кількома лініями польових укріплень під горою. Після цієї перебудови Мукачівський замок став найміцнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

З 1703 по 1711 р. Мукачівський замок стає оплотом національно-визвольної війни угорського народу під керівництвом трансільванського князя Ференца ІІ Ракоці, сина Ілони Зріні. Найактивнішу участь у цій війні взяли русини-українці.

Біля підніжжя замку Ференц ІІ Ракоці в 1705 році заснував великий монетний двір. На овальних монетах, які тут чеканили розміром 3 – 3,5 см, був лозунг повстанців «Про лібертате» — «За свободу». У 1710 році тут вже чеканили золоті, срібні монети і медалі. Замковий монетний двір існував до 1713 року. Подальша його доля невідома.

Після поразки війни «куруців» Мукачівський замок знову переходить в руки Габсбургів. Поступово він втрачає своє військове значення і в 1782 році указом імператора Йосипа ІІ тут відкривають державну політичну тюрму, в якій протягом більше як 100 років перебувало 20 тисяч в’язнів.

Тут, зокрема, відбували ув’язнення грецький борець національно-визвольного руху Олександр Іпсіланті, угорський мовознавець Ференц Казінці і його 42 соратники – учасники якобінської змови 1794 року. У замковій тюрмі до кінця своїх днів знаходився гвардійський капітан Ференц Рейдель за замах у 1832 році на цісаря Фердінанда V, відомий чеський композитор Іржі Ружічка, французький дипломат Каміл Турно, австрійський історик Йосип Гармаїр, російський анархіст Михайло Бакунін та багато інших відомих людей.

В 1896 році в’язниця в замку була ліквідована. Замок поступово приходить в занепад і руйнується. В період Чехословацької республіки в замку були розташовані військові частини. Під час Другої світової війни, уже в складі Угорщини, замок займали угорські військові частини. Після визволення Закарпаття в жовтня 1944 р. і возз’єднання з Радянською Україною в замку спочатку знаходилися військові частини Радянської армії, а потім було відкрито профтехучилище, яке діяло до середини 70-х років минулого століття. Майже 20 років замок зазнавав варварського руйнування.

Музейну справу на Закарпатті започаткував Теодор Легоцький, відомий історик, етнограф, археолог. Подорожуючи по Закарпатській області, зібрав багатий історичний, археологічний та етнографічний матеріал. В Мукачеві, в будинку, де жив Т.Легоцький в 1913 році було відкрито перший на Закарпатті музей. В 1950 році всі експонати музею Т.Легоцького було передано обласному краєзнавчому музею в Ужгороді.

В 60-их роках ХХ ст. в Мукачівському замку було відкрито відділ обласного краєзнавчого музею, йому було передано деякі експонати з колишнього музею Т.Легоцького, але переважна їх частина залишилася в Ужгороді.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1989 року № 165 було створено самостійний Мукачівський історичний музей. Так, на початку 90-х років господарем замку стає місто, а директором – заслужений працівник культури України Василь Станіславович Цигак, який з активним бажанням, невтомною енергією та великим почуттям любові до рідного міста береться за велику копітку роботу. Так почалося відродження та реставраційні роботи замку, щоб пристосувати його під музейно-туристичний комплекс.

Сьогодні Мукачівський замок «Паланок» це відреставрована середньовічна фортифікаційна архітектура, старовинні двори та галереї. Експозиції історичного музею знаходяться в залах Верхнього двору, де стіни дихають історією. Тут представлені експонати історії Мукачева та району від кам’яного віку, періоду середньовіччя до сьогоднішнього дня.

У музеї розгорнуто експозиції історії, етнографії, природи та старожитностей. У 12 залах експонуються твори живопису, в тому числі дві картинні галереї де широко представлені роботи Закарпатських майстрів Ф. Манайла, А.Кашшая, Ю. Герца, А.Коцки, В. Микити, І Бровдія, З. Мички та багатьох інших. Поруч із картинами видатних закарпатських художників розгорнута виставка сучасного живопису українських, угорських та польських майстрів пензля.

«Дерев’яні церкви Закарпаття” – саме таку назву носить виставка понад 50 картин, на яких зображені унікальні храми краю. Також є експозиція старовинні ікони. До уваги відвідувачів кілька меморіальних кімнат, колекція писанок Закарпаття. Тут часто відбуваються різні мистецькі симпозіуми та фестивалі.

Вже п’ятий рік поспіль директором історичного музею є молодий, енергійний Дмитро Олегович Гаваші, який перейняв від свого попередника досвіду та невтомного бажання розширювати історію рідного міста.

Експозиції музею постійно поповнюються новими експонатами, виставки змінюються тематично, в картинній галереї проходять персональні виставки митців не тільки краю, але й України. Гордістю міста було відкриття в 2008 році виставки робіт видатного художника, уродженця міста Мукачева – Міхаї Мункачі.

Щорічно музей відвідує майже 100 тис. туристів з різних куточків України, Європи, Америки. Двері музею гостинно відкриті для всіх бажаючих познайомитись з історією та культурою нашого краю.

Прочитано 2031 разів Останнє редагування Неділя, 10 січня 2016 23:00

ГАЛЕРЕЯ

Контактна інформація

Facebook Like Box