Ви тутПро Мукачеве/Історія Мукачева
Вівторок, 25 листопада 2014 16:23

Історія Мукачева

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

Мукачево розташоване у південно-західній частині Закарпатської області на берегах річки Латориці, на віддалі 40 км на схід від Ужгорода – обласного центру Закарпатської області. За величиною і культурно-політичним значенням Мукачево після Ужгорода займає друге місце. Довкола місто оточено невисокими горами – Галиш, Ловачка, Павлова, Сороча, Червона, Чернеча, які природним амфітеатром нависають над ним і захищають від вторгнення холодних мас повітря з півночі та з північного заходу. Клімат – помірно-континентальний. Площа міста - 27,9 тис. кв.м.. Населення міста трохи більше 83,4 тис.чол. (станом на жовтень 2009 р.).

Мукачево з давніх-давен славиться своїм поліетнічним та поліконфесійним складом населення. Тут в мирі та злагоді проживають українці, росіяни, угорці, німці, роми, білоруси, євреї, болгари та представники інших національностей.

 

Серед найбільших релігійних конфесій міста слід відзначити православних, греко-католиків, римо-католиків, реформатів, іудеїв, євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, церкви Живого Бога та ін.

Серед найбільш поширених версій щодо походження назви міста можна назвати слова: мука, муки та угорське munka – робота. Історія міста Мукачева – одна з найцікавіших і найбагатших сторінок історії Закарпаття. Займаючи вигідне географічне положення, Мукачево з давніх–давен служило своєрідними воротами між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю, через які протягом віків проходили торговельні шляхи. Волею історії Закарпаття, і в першу чергу Мукачево, опинилося на стику різних цивілізацій, в першу чергу західної і східної. Саме це вплинуло на витоки духовності і культурного розвитку.

На початку І тис. до н.е. на території Мукачева та його околицях починають будувати укріплені поселення – городища. Як вважають дослідники, в цей період Верхнє Потисся, в тому числі і Мукачево, належали до північнофракійського етнічного масиву.

У ІУ-ІІІ ст. до н.е. територію краю, а відтак і Мукачева заселили племена кельтів, а вірніше одне з кельтських племен – галли, які заснували тут укріплене поселення-городище (оппідум). У заснованому галлами гордищі на гірках Галиш і Ловачка знаходився металообробний центр- один з найбільших у Європі.

У УІ-ІХ ст. процес розселення слов’ян в Карпатському басейні, що посилився під час Великого переселення, призвів до слов’янізації народів, які раніше тут проживали. Довкола Замкової гори і біля підніжжя гори Кам’янка, Малої гори та Підгорян розташувалися слов’янські поселення УІ-ІХ ст.н.е. Ці поселення злилися в єдине велике селище, яке завдяки своєму зручному природно-географічному положенню переросло у місто із своїм опорним пунктом – Мукачівським замком.

Перша письмова згадка про Мукачево зустрічається в написаній наприкінці ХІІ ст. угорській хроніці “Gesta Hungarorum” (“Про діяння угорців”) безіменного нотаря короля Бели ІІІ (1171-1195). В ній говориться про перехід угорських кочових племен у 896-903 роках через Карпати та їхні військові сутички з місцевим слов”янським населенням, яке очолював князь Лаборець.

903 рік, очевидно, став тим роком, коли угорці захопили основні тодішні закарпатські фортеці, в тому числі – Мункач.

Після спустошливого вторгнення у 1086 році половців на чолі з ханом Кутеском угорський король Ласло (Владислав, 1077-1095) на Замковій горі добудував фортецю і зміцнив її кам’яними стінами, щоб захистити країну від частих нападів половців з боку Галичини. Найбільшого розорення населення Мукачева зазнало в 1241 році, коли через Верецький перевал у Карпатську улоговину увірвалась монголо-татарська орда Батия. Тільки гори й ліси врятували місцеве населення від фізичного винищення. Після відходу монголо-татар король Бейла ІУ (1235-1270), боячись їх повернення, наказав у прикордонних районах будувати нові кріпості та реконструювати старі на зразок західноєвропейських. Тоді Мукачівський замок був значно зміцнений.

У 1352 р. татарські орди на чолі з ханом Атламошем вторглися на Закарпаття, але були зупинені воїнами Мукачівського гарнізону і наголову розбиті в районі села Підгоряни. Татарський хан, який потрапив у полон був страчений у замку. Це ще більше піднесло роль Мукачева як північної фортеці Угорщини і як міста, через яке проходили шляхи на Схід і Північ, в тому числі до Польщі.

Знаменною подією в житті Мукачева стало 22 травня 1376 року, адже цього дня королева Угорщини та Польщі Єлизавета (Ержибет), яка володіла Мукачівською домінією, подарувала місту грамоту на право користуватися власною печаткою. У грамоті з цього приводу говорилося : “Місту, що іменується Мукачевом і розташоване під фортецею Мукачівською у Березькому комітаті, а також має багато люду, який зріс завдячуючи переселенцям, керуючись схильністю і здійснюючи королівську милість, надаємо право на довготривале користування печаткою із зображенням святого Мартина …для скріплення угод: купівлі-продажу і перепродажу виноградників та іншої власності …”.

Королева Єлизавета перебувала в родинних зв”язках з литовськими князями Корятовичами. Коли Федір Корятович, що князював до 1393 р. на Поділлі, був вигнаний з своїх володінь великим князем литовським Вітовтом, то дружина польського короля Анна Альдоні домовилася з угорським королем Жигмондом, спадкоємцем трону після смерті Єлизавети, що той надасть притулок Федору Корятовичу у своїй Мукачівській домінії. Так Федір Корятович із своїми людьми - біля 40 тисяч чоловік – опинився в Мукачеві.

Король Жигмонд подарував Корятовичу не тільки місто і замок, але й довколишні села, якими він володів до смерті у 1414 році. Подільські селяни, що прийшли з князем, заснували цілий ряд нових поселень, що значно посилило слов’янський елемент на Закарпатті.

З ім’ям Ф.Корятовича пов’язана нова важлива сторінка в розвитку Мукачева і замку. Перш за все, новий господар перебудував фортецю, значно зміцнивши її і розширивши територіально. Перебудувавши і зміцнивши замок, Ф.Корятович зробив його своєю резиденцією. Він із сім’єю переселився у замок, зайнявши його верхні апартаменти. На нижніх дворах були побудовані приміщення для сторожі та капітана замку. За огорожею, із зовнішньої сторони, жили майстри, прислуга, ремісники тощо.

Значно розрослося за часів Ф.Корятовича і місто. Воно стало значним торговим і ремісничим центром. Тут регулярно проводилися щорічні ярмарки, які починалися 27 вересня і продовжувалися декілька днів підряд. Перша згадка про такий ярмарок у Мукачеві відноситься до 1348 року.

Важливу роль відіграв Федір Корятович і в розвитку культури та духовного життя в краї. Саме завдяки йому на Чернечій горі був заснований чоловічий православний монастир, який протягом століть був центром духовного і культурного життя. Монастирська бібліотека свого часу була однією із кращих і нараховувала до 6 тис. книг.

Після смерті Федора Корятовича володарем Мукачівської домінії залишилася його дружина Ольга. З її смертю колишні володіння Ф.Корятовича перейшли до короля Жігмонда, а відтак в руки багатьох королів та феодалів Угорщини.

У 1445 році Мукачівська домінія перейшла до рук регента Угорщини Яноша Гуняді. Грамотою від 14 квітня 1445 р. він звільняє Мукачево від управління і суду феодалів, тобто дарує місту магдебурзьке право і фактичну незалежність.

У 1484 р. угорський король Матяш Корвін своєю грамотою ще раз підтвердив права і привілеї Мукачева, надані місту його батьками. В грамоті говориться: “Ми, Матяш, король Угорщини і Чехії, постановили, що всі права, традиції, привілеї утверджуємо…, зобов’язуємо вас в майбутньому не змінювати самовільно давні міські права, традиції, привілеї, які були надані нашими видатними правителями, королями Угорщини, а також нашим дорогим батьком, славним правителем нашої держави Іоанном (Гуняді)”.

1514 р. соціальна напруженість в Угорщині вилилась в одне з найбільших народних повстань під проводом Дьєрдя Дожі. Активну участь у повстанні взяло і населення Мукачівської домінії., яке спільно з повстанцями оволоділо замком і вчинило самосуд над своїми кривдниками, що переховувалися там. 15 липня 1514 р. повстанське військо Д.Дожі було розбито під Темешваром, а його ватажка було піддано жорстоким тортурам. Його посадили на розпечений залізний трон, на голову наділи розпечену залізну корону, а в руках примусили тримати гарячу булаву. Незабаром каральні частини, що прибули на Закарпаття, вчинили жорстоку розправу над повсталими. Всього було закатовано понад 50 тис. чоловік. Тим же, кому залишили життя, відрізали носи і вуха. Мукачево, як і інші міста Закарпаття, було пограбоване і протягом двох років повинно було виплачувати важку контрибуцію.

Після поразки Угорщини від турків під Могачем у 1526 році, в якій загинув також король Лайош ІІ (1516-1526), Угорщина невдовзі була поділена на три частини. Територія між Тисою і Дунаєм зі столицею Будою була зайнята турками, дворяни південно-східної частини Угорщини –Трансільванії обрали своїм королем магната Яноша Заполяї (1526-1540), аристократи західних і північно-західних комітатів посадили на угорський престол Фердинанда І з династії Габсбургів (1526-1564). Мукачево, як колишня власність угорських королів, то переходило у володіння трансільванських князів, то до австрійських володарів.

З 1629 року Мукачівська домінія після довгих суперечок перейшла до рук трансільванського князя Дьєрдя І Ракоці, спочатку у тимчасове володіння, а з 1635 р. – у спадкове. Династія Ракоці володіла Мукачевом і домінією з невеликими перервами до 1711 року, а Мукачево було столицею трансільванського князівства. Дьєрдь І Ракоці за допомогою французьких інженерів протягом одного року напруженої праці добудував задню стіну замку, підтягнув інші і укріпив замок, який практично став неприступним для ворогів. З цього приводу Дьєрдь І Ракоці зробив такий напис на кам’яній плиті, що вміщена на східній башті: “З вмінням, природою та Богом справи мені не страшні, чи будуть сприятливіші зірки, чи ні, будова переживе віки”.

Немалу роль в історії Закарпаття, в тому числі й Мукачева, зіграло об”єднання двох християнських церков в єдину соборну апостольську церкву. Церемонія підписання унії відбулася 26 квітня 1646 року в замковій церкві в Ужгороді.

Основні привілеї унії зводилися до наступного: збереження обрядності грецької церкви; ведення богослужіння рідною мовою; визнання Папи Римського “Вселенським пастирем церкви Христової”; обрання єпископа єпархії руським духовенством з наступним затвердженням його Ватіканом; зрівняння в правах уніатського та католицького духовенства.

Запровадження унії, незважаючи на всі труднощі і опір знизу, сприяло піднесенню освіти і культури, розбудові шкіл в краї. В кoнкретних умовах Австрійської імперії греко-католицизм поступово набув етнічного характеру. Завдячуючи йому корінне слов’янське населення Закарпаття виділяло себе з-поміж сусідів-реформатів, римо-католиків, утверджувало свою самобутність, захищалося від асиміляції.

Мукачево і Мукачівський замок мають відношення до Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654). Б.Хмельницький декілька разів посилав на Закарпаття своїх гінців, які вели переговори з князями Трансільванії про спільні дії проти польських магнатів. У 1649 році до Мукачева прибуло друге посольство від Б.Хмельницького. З великим козацьким супроводом воно розташувалось на околиці Мукачева у селі Підмонастирі, а переговори йшли то в замку, то в монастирі на Чернечій горі.

У роки визвольної війни угорського народу (1703-1711) під керівництвом Ференца ІІ Ракоці Мукачево стало ареною боротьби між повсталими куруцами та австрійськими найманцями-лабанцями.

З 1703 до 1707 року куруцьке військо Ференца ІІ Ракоці звільнило від Габсбургів всю Північно-Східну частину Угорщини. Угорські феодали на сеймі в Оноді проголосили незалежність Угорщини, а Ференца ІІ Ракоці проголосили правителем Угорщини. 1707 рік став роком занепаду визвольної війни в Угорщині. Ф.Ракоці не виконав своїх обіцянок перед куруцами і кріпаками, яких обіцяв звільнити від кріпацтва, а переконував їх, що визвольна війна не повинна “право і волю землевласників підірвати, тільки знищити австрійський деспотизм”. Повстанців почали переслідувати невдачі за невдачею. До воєнних катастроф додались природні – у 1710 р. спалахнула чума . Армія почала зменшуватись і розпадатись. Дворянство почало відкрито ставати на бік Габсбургів. Усе це й призвело до поразки у 1711 році.

Захоплюючи землі учасників національно-визвольної війни 1703-1711 років, австрійські власті створювали великі латифундистські землеволодіння і передавали їх новим господарям. Найбільше землеволодіння Ференца Ракоці ІІ з центром у Мукачеві потрапило у 1728 р. до рук єпископа Бамберзького і архієпископа Майнцького графа Лотара-Франца Шенборна. Так був покладений початок династії Шенборнів на Закарпатті та Мукачеві.

У середині ХІХ ст. в ряді країн Європи прокотилася хвиля революцій «весна народів». Не обійшла вона й Австро-Угорщину. Перші відомості про початок революції у Відні і Будапешті до Мукачева дійшли 18-19 березня 1848 року, коли на вулицях Мукачева було розклеєно відозву Шандора Петефі, що складалася з 12 пунктів. Населення радо вітало повідомлення про повалення монархії в Угорщині і проголошення незалежності. Воно гаряче відгукнулося на заклик революційного угорського уряду створювати загони національної гвардії як збройні сили нових органів влади. У Мукачеві понад 600 жителів записалися добровільно в революційну армію Кошута і самовіддано боролися проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. В загонах національної гвардії пліч-о-пліч боролися люди різних національностей і різних соціальних верств: русини і угорці, словаки і німці, селяни і ремісники, дрібні торговці і представники інтелігенції.

Серйозним випробуванням для Мукачева стали події, які відбулися в районі села Підгоряни. Австрійські війська, що прорвалися з Галичини і прямували на придушення угорської революції, опинилися поблизу Мукачева. 22 квітня 1849 року революційні угорські війська, керовані майором Йосипом Мартіні, спільно з місцевими добровольцями-ополченцями на чолі з Андрієм Андрійковичем витримали важкий бій з австрійськими військами генерала Баркова біля підгорянського мосту. Австрійські війська змушені були відступити на північ. У 1901 р. на місці цієї битви встановлено пам”ятний  знак, що зберігся до сьогоднішнього дня.

26 серпня 1849 року, через два тижні після капітуляції революційної угорської армії Гергея під Вілагошем і особистого листа захисникам фортеці від Гергея - захисники мукачівського замку капітулювали. Російські війська лишались у Мукачеві до середини вересня 1849 року. Революція 1848-1849 років, незважаючи на поразку, залишила глибокий слід у свідомості народних мас Закарпаття, в тому числі Мукачева. Вона звільнила селян від кріпацької залежності і розчистила шлях для подальшого капіталістичного розвитку.

На 1870 рік у місті нараховувалось 917 будинків, із них 17 двоповерхових. Населення міста досить швидко зростало, про що свідчать цифри: 1880 рік – 9644 чол., 1890 – 10581, 1900 – 13640 і 1910 рік – 16518 жителів.

Розвитку міста неабияк сприяла побудова у 1886 році залізниці, яка зв’язала Мукачево з Будапештом, Віднем, Кошицями, Львовом і створила сприятливі умови для розвитку промисловості і торгівлі.

У 1901 році, після ліквідації цехів і утворення промислових товариств, у Мукачеві було зареєстровано 83 чоботарі, 75 шевців, 61 кравець, 35 столярів, 31 гончар, 10 ковалів, 9 бляхарів, 9 бондарів, 5 перукарів тощо- всього 486 ремісників.

У 1900 році в промисловості й сільському господарстві було зайнято 1890 чол., у тому числі: у сільському господарстві – 374, на транспорті –322, в торгівлі – 846.

Що стосується освіти, то в Мукачеві у 1868 році була відкрита гімназія, у 1883 році – дві початкові школи (для хлопців і дівчат). У 1907 році в місті працювала гімназія, в якій 458 учнів навчало 26 вчителів, горожанська школа (13 вчителів та 223 учні), а також господарська і промислові школи, чотири початкові школи (34 вчителі та 1728 учнів). У 1914 році було відкрито Державну учительську угорську семінарію, до якої приймали тільки хлопців, які закінчили 4 класи гімназії. При семінарії був інтернат із робочою кімнатою для після урочних занять, спальними кімнатами та їдальнею. За інтернат треба було платити 42 коруни. Ті, хто вчився на «відмінно», одержували 42 коруни стипендії, хто на «добре» - 21 коруну. Трієчники стипендії не одержували.

У 1854 році в Мукачеві було відкрито першу лікарню на 11ліжок, яка утримувалася на кошти муніципалітету та приватні пожертвування. З 1 травня 1878 р. почали діяти і дитячі ясла, в яких виховувалось 38 дітей, а в літні місяці навіть 88.

Пошта було організована у Мукачеві, згідно з декретом Йосифа ІІ, у 1783 році. Перша лінія доставки пошти почала діяти між Кошіце і Мукачевом. До 1881 р. пошта знаходилась у приватних осіб. У 1864 р. відкрилась перша у місті ощадна каса, а в 1872 р. – банк. З осені 1868 р. у Мукачеві почав діяти телеграф. У 1868 була відкрита перша приватна друкарня, у 1879 р.- друга.

Мукачево стало відоме Європі не лише середньовічним замком, але й не менш знаними представниками творчої інтелігенції - художниками, музикантами, письменниками. До цієї плеяди в першу чергу слід віднести всесвітньовідомого художника Міхая Мункачі.

Угорський уряд, враховуючи вклад Міхая Ліба в розвиток культури Угорщини, нагородив його орденом орденом Залізної корони ІІІ ступеня. Це давало художнику право одержати лицарське звання. Однак, замість лицарського звання, художник попросив уряд надати йому почесне звання дворянина, що автоматично звільняло його від сплати податків. Оскільки для цього потрібно було мати угорське прізвище, то він просив узаконити за ним прізвище Мункачі – за назвою міста, де він народився.

У листопаді 1880 року Мукачівська мерія задовольнила прохання відомого земляка та ще й, крім того, обрала його почесним громадянином міста.

Після закінчення Першої світової війни 1914-1918 років і розпаду Австро-Угорської імперії становище населення значно погіршилося, що призвело до революційних виступів і заворушень. 21 березня 1919 року в Будапешті, а того ж вечора в Мукачеві, було проголошено радянську владу та створено її виконавчий комітет – міський Директоріум. З числа колишніх військовополонених та робітників Мукачева формувалася Червона гвардія.

Однак радянська влада в Угорщині і на Закарпатті довго не протрималась. 28 квітня 1919 року Мукачево було окуповане румунськими військами , а через два місяці військами новоутвореної Чехословацької республіки.

За Сен-Жерменським договором від 10 вересня 1919 року Підкарпатська Русь (так називалась нинішня Закарпатська область) увійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономного краю. Мукачево стало центром Мукачівського округу. На той час в місті працювали тютюнова фабрика, нафтоочисний, пивоварний, лікеро-горілчаний заводи, меблеві майстерні та інші підприємства, що належали приватним особам. Частина міського населення була зайнята сільським господарством, виноградарством, особливо на його околицях.

Значні зміни в соціально-економічному та культурному житті Мукачева відбулися в роки входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини (1919-1938).

Однак згідно з Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород, Мукачево та Берегово з околицями відійшли до гортіївської Угорщини. Для мукачівців настали важкі передвоєнні та воєнні часи.

26 жовтня 1944 року місто Мукачево було звільнено Червоною Армією від фашистської окупації, а вже через місяць, 26 листопада 1944 року в м. Мукачеві відбувся Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України, на якому було прийнято Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною у складі СРСР та про вихід зі складу Чехословацької республіки.

29 червня 1945 року в Москві був підписаний договір між Радянським Союзом і Чехословацькою Республікою про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною у складі СРСР. Розпочався новий – радянський період в історії міста та краю.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року мукачівці разом з усім українським народом будують нове самостійне життя.

Прочитано 1351 разів

ГАЛЕРЕЯ