«Наш підрозділ вибив ворога з позицій, навіть узяв полоненого. А через кілька днів звільнили й село, на околиці якого ми вели бій…»

– Мені 50 років, до війни я працював у страховій компанії на Рівненщині. Мав колись серйозну травму ноги (в мене немає колінної чашечки), але 26 лютого пішов у військкомат. Не міг сидіти дома, як потім дивитися в очі своїм рідним? Мене направили в підрозділ зв’язку і тільки після кількох наполягань перевели в бойову частину. Так я потрапив у 128 бригаду, служу помічником кулеметника…

Наша колона на БМП висунулася в напрямку ворожих позицій у посадках на околиці села, останні пів кілометра ми спішилися й пішли вперед під прикриттям броні. По нас одразу відкрила вогонь арта, на щастя, неприцільно, снаряди падали на кілька сотень метрів позаду. Першу посадку росіяни кинули, але ми не заходили туди, бо знали від розвідки, що все заміновано. Одразу рушили на другу, десь за кілометр, і зайняли її. Ворожі позиції стояли перпендикулярно до нас, звідти почався обстріл зі стрілецької зброї. Майже одночасно відкрила вогонь артилерія, і один зі «Смерчів» із касетними боєприпасами вибухнув у повітрі одразу за посадкою. Нам тоді дуже пощастило, що нікого не зачепило. А потім почався бій. Ми з кулеметником вели вогонь із коліна, були в невеликому окопі, випустили по ворогу чотири короби стрічки, і тут вибух – по нас шмальнули з міномета. Мене сильно оглушило, а кулеметнику осколок влучив у руку. Я був за пів метра позаду, і якби не його рука, осколок влетів би мені в голову. Тільки встиг перев’язати товаришу руку, як новий вибух, і я знепритомнів. Пізніше нас евакуювали. Кулеметник зараз в іншому госпіталі, а я відходжу від контузії тут. 

Наші хлопці вибили ворога з позицій, навіть узяли полоненого. А через кілька днів звільнили й село, на околиці якого ми вели бій.