«Операція із взяття «язика» зайняла близько години – у нашій групі обійшлося без 200-х і 300-х»

– Разом зі спецами з іншого підрозділу ми провели операцію із захоплення полоненого, щоб отримати детальну інформацію про ворога. Кілька днів за допомогою дронів вивчали бойові точки росіян, що засіли в посадці, детально розподіляли ролі наших бійців – хто з якого боку заходить, який сектор вогню веде, як діє у випадку непередбачуваних ситуацій, маршрут відходу і т.д. Я був із кулеметом на прикритті – вибрав позицію за 800 метрів від ворога, з якої добре проглядалася посадка, і вів вогонь перед заходом нашої групи, під час узяття «язика» й при відході. Моя головна задача – частково відволікти ворожий вогонь на себе, щоб хлопці успішно взяли полоненого й встигли відійти. Але як тільки я відкрив вогонь і засвітив себе, мене почали накривати з двох кулеметів. Вогонь був дуже щільний і прицільний, кулі свистіли за 10 – 20 см над головою, в якийсь момент я навіть подумав, що залишуся там назавжди. Але не припиняв вогонь, бо розумів, що хлопців необхідно прикрити, від цього залежить успіх операції. Щоб змінити позицію, я перевернувся на спину й побачив прямо над собою ворожий дрон – росіяни добре бачили мене, тому вели такий прицільний вогонь. Як тільки я почав розвертати кулемет вгору, дрон на великій швидкості відлетів геть. 

Мені вдалося відповзти трохи назад і змінити позицію – я сховався за деревом, звідки продовжував накривати ворога. Паралельно в посадці зав’язався ближній бій із використанням автоматів і гранат. Через якийсь час наша група відійшла, взявши «язика», – полоненого зростом під два метри. Він був поранений і дуже наляканий, виконував усі команди. 

Операція зайняла близько години, з нашого боку обійшлося без 200-х і 300-х. А «язик» розповів дуже багато цікавого.

Для мене це був найважчий і найнебезпечніший день із початку війни. Я контрактник, у 128 бригаді вже 5 років, багато чого бачив. Але проаналізував свої дії й зрозумів, що потрібно вдосконалювати навички і ретельніше обирати вогневу позицію. Тому тренуюся, як тільки з’являється можливість. І постійно на зв’язку зі своїми рідними у Вінниці. Вони дають мотивацію воювати, бити ворога. 

За роки війни наш підрозділ отримав безцінний бойовий досвід, тут сильні, загартовані штурмовики, на кожного з них можна покластися. І ми готові йти в контрнаступ – звільняти українські міста й села.