«Бувало так, що осколки від снарядів влітали в одне вікно машини, а вилітали в інше…»

– У 128 бригаді я з 2014 року, служив на БМП. Тому давно знаю, що таке війна, – витягував розвідників, котрі з технікою застрягли в снігу, пройшов Дебальцеве. Але теперішні бойові дії набагато жорсткіші, ніж тодішні. 

У перші тижні перевага росіян у техніці й живій силі була вражаюча. На наші позиції, які ми тримали двома екіпажами БМП, вийшли дев’ять танків, підсилених БТР-ами. Вони обстріляли нас із відстані чотирьох кілометрів, і нам пощастило, що це були не осколочні снаряди, інакше ми не вижили б. Тоді мою БМП пошкодили, а я отримав першу з початку повномасштабного вторгнення контузію. Загалом контузій було понад десять. 

Через кілька годин після того обстрілу ми опинилися в тилу ворога, переночували в селі, а на світанку перебігли дорогу, яку контролювали росіяни, й три доби полями й посадками добиралися до своїх. На щастя, рація працювала, тому нас орієнтували. Я з пораненими товаришами потрапив у госпіталь, але скоро повернувся в стрій. З того часу виконую бойові завдання на позашляховику.

Два дні тому я отримав чергову контузію. Росіяни засікли нас із дрона  в селі, яке ми недавно від них відбили, і почали лупити зі 120-го міномета. Те село постійно обстрілюють і з арти, і з танків. Одна з мін влучила в кут будинку, за яким ми ховалися. Осколки пролетіли над головою, але мене накрила вибухова хвиля. Я полежав на землі, а коли трішки прийшов до себе, оглянув машину. Хвостовик міни врізався в землю біля колеса, заднє скло винесло, але всі колеса вціліли. Ми трохи перечекали й поїхали. 

Мій позашляховик пережив багато обстрілів, він весь посічений, вціліли тільки три стекла (інші вибиті й замінені плівкою). Бувало так, що осколки від снарядів влітали в одне вікно, а вилітали в інше, але машина їздить. Так і виконуємо разом бойові завдання, працюємо на перемогу. 

А хвостовик тої міни я взяв на пам'ять, він тепер завжди зі мною.